Михайло Винницький — канадець українського походження, соціолог, викладач і колишній заступник міністра освіти і науки України, який понад два десятиліття формував сучасну систему вищої освіти країни. Він впроваджував європейський ступінь PhD, очолював секретаріат Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та запускав державні гранти на навчання.
Його шлях від діаспори до кабінетів міністерства став мостом між західними стандартами і українськими реаліями. Саме тому ім’я Винницький Михайло сьогодні асоціюється з реформами, які змінили правила гри для університетів і студентів.
Коли чуєш прізвище Винницький, одразу згадується людина, яка виросла між двома світами. Канадське дитинство, пластові табори, Кембридж, а потім — Київ і Могилянка. Він не просто переїхав. Він привіз із собою інструменти, які українська вища освіта чекала десятиліттями.
Михайло Іван Винницький народився 5 лютого 1971 року в Кітченер-Ватерлу, Онтаріо. Батьки — активні члени української діаспори. Батько займався інженерією, мати — історією та архівною справою. У родині розмовляли українською, виховували в традиціях Пласту. Юний Михайло був виховником і організатором літніх таборів. Саме там закладалося відчуття спільноти і відповідальності, яке пізніше стало його фірмовим стилем.
У 1989 році він уперше потрапив до України за програмою обміну Малої академії наук Львова. Потім, уже студентом, навчався в Дніпропетровському державному університеті. Ці короткі візити стали зерном. У 2003 році, після захисту докторської, він оселився в Україні назавжди. Громадянство отримав лише 2019-го указом Президента.
Освіта, яка відкрила двері в обидва світи
Бакалаврський диплом з історії та філософії Винницький отримав у Університеті Ватерлу 1993 року. Далі — бізнес. Кілька років працював у сімейній компанії Lava Computer у Торонто, дійшов до віцепрезидента з маркетингу. Але академічна стежка кликала сильніше.
У 1996-му він вступає до Кембриджа. Через рік — магістр суспільних наук. У 2003-му захищає PhD. Тема дисертації звучала майже пророчо: «Інститути і підприємці: культурні перетворення в секторі новостворених підприємств пострадянської України». Він вивчав, як народжується бізнес у країні, яка щойно вийшла з радянської системи. Саме цей досвід пізніше став фундаментом його реформаторської роботи.
Хронологія ключових подій
- 1971 — народження в Кітченер-Ватерлу
- 1989 — перший приїзд до України
- 1993 — бакалавр Університету Ватерлу
- 2003 — PhD у Кембриджі, переїзд до України
- 2008–2013 — директор Докторської школи НаУКМА
- 2019–2022 — керівник секретаріату НАЗЯВО
- травень 2023 – серпень 2025 — заступник міністра освіти і науки
Після переїзду Винницький одразу опиняється в Києво-Могилянській академії. Доцент кафедри соціології. Курси з економічної соціології, соціології еліт, соціальних трансформацій. Паралельно викладає у Львівській бізнес-школі Українського католицького університету. Там він веде програми для власників бізнесу і управлінців. За моїм досвідом, саме ця суміш академічної глибини і практичного бізнес-підходу робить його унікальним серед освітян.
Від радника до заступника міністра
З 2015 по 2020 рік Михайло Винницький був радником трьох міністрів освіти. Його головне завдання — впровадження ступеня доктора філософії замість радянського кандидата наук. Це була не просто зміна назви. Це зміна логіки: структуровані програми, захист англійською, міжнародна мобільність. Він координував проєкти Erasmus+, допомагав писати закони і підзаконні акти.
У 2019–2022 роках очолював секретаріат Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Саме тоді з’явилася електронна система акредитації, галузеві експертні ради, дистанційні візити під час пандемії. Система нарешті почала жити за європейськими правилами.
З 1 січня 2023-го він стає віцепрезидентом НаУКМА з науково-навчальних студій. А вже в травні того ж року Кабмін призначає його заступником міністра освіти і науки. Відповідальність — вся вища освіта.
Ключові цифри
За час роботи в міністерстві Винницький провів 812 днів. За цей період запущено державні гранти на навчання, цифровізовано вступ і фінансування, з’явилися індивідуальні освітні траєкторії. Мережу вишів почали модернізувати: план до 2030 року — скоротити третину зі 150 університетів. З 2024-го вже укрупнили перші 12 закладів.
Саме гранти стали однією з найпомітніших змін. Більше не «бюджет або контракт». Студент отримує державну підтримку залежно від результатів і може обирати університет. Спеціальні гранти для дітей ветеранів. Це був крок до справедливості і прозорості.
Книга, яка пояснила Майдан Заходу
Паралельно з адміністративною роботою Винницький писав. Під час Революції Гідності він вів блог «Думки з Києва». З цих текстів виросла книга «Ukraine’s Maidan, Russia’s War» (2019). Українською вона вийшла 2021-го у «Видавництві Старого Лева» під назвою «Український Майдан, російська війна». Передмову написав Сергій Плохій.
У книзі він доводить: революція не закінчилася втечею Януковича. Вона триває. Порівнює з французькою, американською, російською. Це не просто хроніка. Це соціологічний аналіз, написаний очевидцем, який одночасно був і учасником, і аналітиком.
Цікаво знати
Родина Винницьких 2025 року стала першими лауреатами почесної відзнаки «Золоте древо українства» МІОКу Львівської політехніки. Михайло на церемонії говорив не про себе, а про матір, яка «ліпила» з батька людину понад шістдесят років. Це рідкісний випадок, коли публічна фігура відкрито віддає шану сімейній історії.
Відставка і те, що залишилося після
8 серпня 2025 року Кабінет Міністрів звільнив Михайла Винницького. Сам він назвав рішення політичним. За його словами, курс реформ, який підтримував міністр Оксен Лісовий, не подобався частині депутатів і ректорів. Він пропрацював майже вдвічі довше, ніж планував. І заявив, що з вищої освіти не йде.
Критика була. Дехто звинувачував у надто жорсткому укрупненні університетів, у зміні правил вступу до аспірантури. Були і скарги щодо конфлікту інтересів у минулому (справа про працевлаштування дружини в НАЗЯВО, яку суд закрив за строком давності). Але навіть опоненти визнавали: система зрушила з місця.
Особистий інсайт
За моїм досвідом спостереження за освітніми реформами, найскладніше — не написати закон. Найскладніше — змусити систему працювати за новими правилами, коли старі звички сидять глибоко. Винницький саме цим і займався. Він не боявся конфлікту з ректорами. І саме тому його ім’я досі викликає емоції.
Сьогодні Михайло Винницький знову в Могилянці. Викладає, консультує, пише. Чотири діти, дружина Марта (львів’янка 1970 року народження). Родина, яка свідомо обрала Україну навіть тоді, коли багато хто з діаспори дивився збоку.
Його спадщина — не лише гранти чи укрупнені університети. Це зміна мислення. Від «так завжди було» до «може бути інакше». І це, мабуть, найважливіше, що може залишити людина, яка приїхала з Канади, щоб будувати тут нову систему освіти.
Розмова про те, куди рухається українська вища школа, ще далеко не закінчена. І голос Михайла Винницького в ній, судячи з усього, ще довго звучатиме.
