Євген Чикаленко — той рідкісний тип людини, який любив Україну не гаслами, а реальними грошима, землею і здоров’ям. Він перетворив власні поля на лабораторію, а прибутки — на щоденну українську газету, словники і стипендії письменникам.
Його життя вміщує арешт, зразкове господарство в степу, єдину щоденну українську газету імперії, відмову від гетьманської булави і смерть у злиднях далеко від рідних Перешор. Саме ці євген чикаленко цікаві факти роблять його фігурою, без якої важко уявити українське відродження початку XX століття.
У степовому селі Перешори на Херсонщині 9 (21) грудня 1861 року народився хлопчик, якому судилося стати одним із найщедріших і найпрактичніших будівничих української справи. Батько, Харлампій Чикаленко, був секретарем повітового суду, мати походила зі змішаної польсько-української родини. Дитинство минуло серед селянських дітей, серед роботи в полі й у дворі. Саме там у нього сформувалося відчуття, що земля — не просто власність, а живий організм, який відповідає на розумну працю.
Після навчання в Єлисаветградському реальному училищі, де він товаришував із майбутніми корифеями театру Тобілевичами, Євген став вільним слухачем природничого факультету Харківського університету. Там він потрапив у драгоманівський гурток. 1884 року його заарештували і відправили під гласний нагляд поліції назад у Перешори. П’ять років ізоляції від великих міст стали для нього не покаранням, а школою.
Агроном, який змусив степ родити
Повернувшись у рідне село, молодий Чикаленко взявся за господарство серйозно. Він впроваджував чорний пар, плодозміну, американську техніку. У голодний 1892 рік, коли навколо все згоріло від посухи, його поля зберегли вологу і дали урожай. Селяни приходили дивитися і слухати імпровізовані лекції просто на ріллі.
З досвіду народилася книжка «Розмови про сільське хазяйство» — п’ять томів практичних порад українською мовою. П’ять років він добивався дозволу на видання. Зрештою сам міністр внутрішніх справ підписав дозвіл «як виняток». Наклад сягнув півмільйона примірників. Серед селян ці книжки стояли на полиці поруч із «Кобзарем».
Хронологія ключових подій
1861 — народження в Перешорах.
1884 — арешт і заслання під нагляд у рідне село.
1897 — вихід «Розмов про сільське хазяйство».
1900 — переїзд до Києва, активна громадська робота.
1906 — заснування «Громадської думки» і «Ради».
1917 — ініціатор скликання Центральної Ради.
1920 — еміграція.
1929 — смерть у Подєбрадах.
Маєток у Кононівці на Полтавщині став його другою базою. Він купив понад тисячу десятин, частину продав селянам, а собі залишив зразкове господарство. Саме тут Михайло Коцюбинський писав своє «Intermezzo». Чикаленко називав новелу шедевром.
Меценат, який не любив цього слова
Він ненавидів, коли його називали меценатом. Для нього це була звичайна робота — так само, як орати чи сіяти. Він фінансував «Раду» — єдину щоденну українську газету в Російській імперії. Видання було хронічно збитковим, але він тримав його вісім років. Нервував, нажив виразку, але не здавався.
На його гроші вийшов словник Бориса Грінченка. Він створив фонд допомоги письменникам при Науковому товаристві імені Шевченка. Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Ольга Кобилянська отримували підтримку. Коли померла восьмирічна донька, він віддав гроші, відкладені на її майбутнє, журналу «Київська старовина» — на премію за найкращу історію України.
25 тисяч карбованців пішло на будівництво Академічного дому у Львові — гуртожитку для студентів з Наддніпрянщини. Для порівняння: середня зарплата в столиці імперії тоді ледь перевищувала 20 карбованців на місяць.
Міф: Чикаленко був багатим поміщиком, який просто роздавав гроші.
Реальність: Він заробляв важкою працею на землі, експериментував, ризикував, і майже весь прибуток віддавав на українську справу. У старості жив у злиднях, а на лікування збирали гроші українці в Америці.
Політик без амбіцій влади
У 1917 році саме він став одним із ініціаторів скликання Центральної Ради і запропонував Михайлу Грушевському очолити її. Пізніше гетьман Скоропадський пропонував йому міністерський портфель і навіть булаву. Чикаленко відмовився. Він вважав, що його місце — не в кріслі, а в полі і в редакції.
Після більшовицького перевороту він втратив усе. Виїхав спочатку до Галичини, потім до Австрії, зрештою опинився в Подєбрадах. Там очолив термінологічну комісію при Українській господарській академії. Навіть на чужині продовжував працювати для української мови і науки.
Ключові цифри
- Півмільйона примірників «Розмов про сільське хазяйство»
- 25 000 карбованців на Академічний дім у Львові
- 8 років щоденної газети «Рада» на власні кошти
- 1000 карбованців премії за історію України
- Понад 1000 десятин землі, більшу частину яких продав селянам
Особисте життя і останні роки
Одружився з Марією Садик. У шлюбі народилося кілька дітей. Пізніше він жив у цивільному шлюбі з Юлією Садик. Родина переживала складні періоди, діти спочатку засуджували батька, потім мирилися. Син Левко став відомим археологом і громадським діячем.
У Чехії хвороба прогресувала. Виразка переросла в рак. Українська газета в Нью-Йорку збирала гроші на лікування. 20 червня 1929 року Євген Чикаленко помер. За заповітом тіло мали кремувати, а прах розвіяти над полями біля Перешор. Радянська влада цього не дозволила.
Особистий інсайт: За моїм досвідом читання його «Спогадів» і «Щоденника», Чикаленко був людиною, яка вміла поєднувати холодний розрахунок господаря з гарячою вірою в українську справу. Він не ідеалізував народ. Навіть писав, що нація «нікчемна» і може стати провансальцями. Але продовжував працювати. Саме ця тверезість і робить його постать живою і потрібною сьогодні.
У 2022 році в Києві з’явилася вулиця Євгена Чикаленка. У рідних Перешорах і Мардарівці встановлено пам’ятники. Його фраза про любов до глибини кишені звучить на мітингах і в соцмережах. Він залишив не тільки гроші й книжки. Він залишив приклад: можна бути практичним і водночас відданим ідеї до кінця.
Сьогодні, коли ми знову вчимося любити країну не лише словами, постать Чикаленка виглядає напрочуд сучасною. Він довів, що справжня патріотична робота починається з землі під ногами і з гаманця в кишені. І що навіть одна людина, яка послідовно робить свою справу, здатна змінити ландшафт цілої нації.
